У цій статті розглядаються кілька важливих ідей, що стосуються походження та розвитку методу викладання секулярної медитації майндфулнес, що зародився у США в другій половині XX століття. Розуміючи ці ідеї, ми можемо заощадити величезну кількість часу на своєму шляху навчання в цьому підході, а також зможемо побачити неймовірні перспективи, які відкриваються перед нами.
Перша традиція - зовнішня наука
На нашій планеті існує дві справді унікальні традиції. Їх, звісно ж, набагато більше, але в даному випадку важливі саме ці дві. Вони розвивалися, практично не стикаючись одна з одною протягом багатьох століть. І тільки зараз через більш ніж дві тисячі років їхні шляхи перетнулися, і для нашої цивілізації це може виявитися однією з головних подій нового тисячоліття.
Перша з них - це наша з вами західна традиція науки.
Свій початок вона бере в Стародавній Греції приблизно з VI ст. до н. е., коли на зміну міфологічному мисленню приходить мислення раціоналістичне. У цей період відбувається формування основ наукової методології. З'являється низка видатних наукових ідей, таких, наприклад, як теорія атомізму. Виробляються чіткі принципи логічного мислення, запроваджується концепція наукової гіпотези.
У наші дні наука в широкому розумінні являє собою складну систему, в якій присутній поділ і кооперація наукової праці, наукові установи, експериментальне і лабораторне обладнання, методи наукового дослідження і багато іншого.
Якщо ви вирішили присвятити своє життя науці, вам доведеться пройти величезний шлях. Після 12 років шкільної освіти ви вступаєте до університету. Там ви здобуваєте профільну освіту, пов'язану з конкретними галузями наукового знання, отримуєте перший науковий ступінь бакалавра або магістра і це ще +5-6 років вашого життя. Потім ви навчаєтеся в аспірантурі ще +4 роки й тільки потім вступаєте в докторантуру +2-3 роки. Сумарно щонайменше 25 років вашого життя йде на вивчення теорії та практику, щоб стати експертом у якійсь галузі знань, чи то фізика, чи то біологія, чи то математика.
Західна наука вивчає навколишній світ протягом багатьох століть. Її сьогоднішнє розуміння устрою матеріального світу неймовірно глибоке. Науковці продовжують дослідження на субатомному рівні, побудовано адронні колайдери, людство стоїть на порозі широкого застосування квантових комп'ютерів.
Однак дивовижним фактом є те, що при цьому внутрішній світ людини в західній культурі залишається маловивченим.
Західна психологія з'явилася відносно недавно і перебуває на ранній стадії свого розвитку. Домінування природничих наук у ранні роки її формування призвело до того, що психологи замість того, щоб розвивати інтроспективний метод (далі ми поговоримо про нього докладніше), визнали його антинауковим.
Натомість стали використовувати методи, які більше підходять для вивчення навколишнього світу. Сьогодні жоден із наявних у західній психології методів дослідження не досліджує психіку безпосередньо. Наприклад, у нейропсихології досліджують зв'язок нашої нервової системи з певними психічними процесами. При цьому навіть за допомогою найсучасніших інструментів нейровізуалізації, як-от КТ, МРТ, фМРТ, дослідники збирають дані про активність нашої нервової системи, але процеси всередині нашої психіки не спостерігають безпосередньо, і судять про них лише опосередковано. Також у психології довгий час домінував біхевіоризм, у якому вивчають психіку, ґрунтуючись на поведінці людини. Це схоже на те, якби ви намагалися розібратися в роботі комп'ютера, спостерігаючи за картинками, що з'являються на моніторі.
До глибокого розуміння, звісно ж, це не приведе. Ще ніхто серйозно не займався відповіддю на питання, чому західна культура настільки зовнішньо орієнтована. Можливо, причиною є особливість християнської релігії, вплив якої залишався довгий час досить сильним. Ісаак Ньютон, Алессандро Вольт, Фарадей, Вільям Кельвін і багато інших діячів західної науки були набожними людьми й, хоча активно займалися вивченням зовнішнього, мабуть, внутрішній світ і різні тонкощі людської душі залишали в зоні відповідальності церкви.
Друга традиція і народження психології
1879 рік - вважається роком народження психології. Саме цього року німецький фізіолог і лікар Вільгельм Вундт відкрив першу в історії психологічну лабораторію, в якій відбувалися дослідження феноменів свідомості методом інтроспекції.
Такою є загальноприйнята точка зору, однак чи так це насправді? Ця точка зору не враховує того факту, що в Індії десь у 415 - 455 роках н. е. було засновано університет Наланда, який проіснував до 1193 року. Коли у VII столітті туди прибув відомий китайський учений і філософ Сюаньцзан, у Наланді навчалося близько 10000 студентів із різних частин Індії та інших країн. Серед університетських дисциплін були філософія, логіка, санскрит, граматика та інші. Але найважливішою відмінною рисою цього навчального закладу було те, що психологія - була центральною дисципліною. Саме вивченню психіки виділялося основне місце. Одним із головних методів дослідження був досконаліший варіант того самого методу інтроспекції, яким користувався засновник західної психології.
Крім Наланди, в Індії також існували й інші університети такого рівня, такі як Вікрамашила, Одантапурі. Можна сказати, що традиція цих університетів бере свій початок з моменту зародження буддизму.
Тут важливо зазначити, що в буддизмі, зважаючи на його відмінні риси, можна виділити три окремі розділи:
Перший розділ - це буддійська релігія. Вона акцентується на досягненні просвітлення і звільнення від страждань, містить у собі духовні аспекти буддизму, різні ритуали, молитви божествам і багато іншого, що безпосередньо робить її зовні схожою з іншими релігіями.
Другий - це буддійська філософія. Вона охоплює теоретичні та концептуальні основи буддизму. Включає в себе метафізичні концепції про природу реальності, наприклад, про закон карми та наступні життя, про пустотність, взаємозалежне виникнення та багато іншого.
І нарешті третій - це буддійська психологія.
У цитаті, яку приписують самому Будді Шак'ямуні, суть буддійських вчень виражається в трьох фразах: "Відмовтеся від недоброчесних дій, робіть доброчесні дії, приборкайте свій розум". Простими словами "приборкати свій розум" у цьому випадку означає, з одного боку, звільнитися від деструктивних його якостей і станів, а з іншого боку, розвинути конструктивні. Тож не дивно, що впродовж 2,5 тисяч років існування буддизму в ньому величезне значення надавалося вивченню розуму. Адже щоб реалізувати цю мету, потрібно знати, як він функціонує, з чого він складається і розробити цілу систему практичних підходів тренування розуму. Таким чином у рамках цієї традиції утворилася глибока система знань, зі своїми методами дослідження та уявленнями про будову нашої психіки. За своїми принципами вона дуже схожа із західною наукою, а в деяких аспектах навіть перевершує її.
Термін буддійська психологія вперше почав вживатися ще на початку XX століття, а сьогодні він є досить поширеним серед західних фахівців. Це не дивно, адже метод майндфулнес завдячує своєю появою саме буддійській психології. Більшість технік медитацій, а також безліч концепцій були запозичені з неї й адаптовані західними фахівцями.
У традиції університету Наланди, яка збереглася до сьогодні, так само, як і в західній науці, існують вчені ступені, що визначають твій рівень знань та експертності в галузі науки устрою розуму. Наприклад, щоб отримати титул Геше Лхарампа, який можна умовно порівнювати з доктором філософії в західній науці, необхідно навчатися в буддійському монастирі 18 років. Перед основним навчанням, спочатку учень отримує 8 років початкової освіти, де вивчають тибетську, англійську, хінді, математику плюс три підготовчі предмети для монастирської освіти. Далі 11 років вивчаються основоположні тексти філософії та психології. Потім 6 років вищої освіти для отримання звання Геше Лхармапа. Після цього зазвичай проходять трирічний ретрит, де цілком присвячують себе практиці. У підсумку виходить близько 28 років навчання.
Важливими відмінними рисами буддійської освіти від класичної західної психологічної є:
-по-перше, цілеспрямоване тренування розуму, одна з цілей якого - зробити його ідеальним інструментом дослідження внутрішнього світу інтроспективним методом; -по-друге, глибоке інтроспективне дослідження психіки. На це йдуть десятки тисяч годин практики медитації.
Такий підхід дає змогу не тільки теоретично розглянути якийсь психічний процес, а й також під час медитативного занурення на власному досвіді сприйняти всі тонкощі цього процесу.
Уявіть, що ви живете посеред пустелі все своє життя і вам раптом потрапляє до рук книжка про те, як правильно спускатися з гори на лижах. Ви ніколи не бачили ні гір, ні снігу, але уважно читаєте цю книжку, продовжуючи все конспектувати і запам'ятовувати. Зрештою ви можете вивчити цю книгу напам'ять, але чи можна вас вважати після цього експертом екстремального спуску на лижах? Очевидно, що ні.
Цей приклад є гарною метафорою теоретичного вивчення психіки.
Ця частина навчання в буддійській психології називається концептуальним пізнанням. Друга частина навчання, яка досягається через інтроспективне дослідження - називається прямим пізнанням. Її можна порівняти з тим, як якби ви після прочитання книги вперше виїхали з пустелі й опинилися в горах. Ви вперше у своєму житті побачили гірські вершини, вкриті снігом, знайшли досвідченого інструктора, влізли в лижні черевики і приступили до практики.
Проблему відсутності прямого пізнання в західній психології добре ілюструє розказана історія відомим американським буддологом і викладачем медитації Аланом Воллесом. Після того як він прочитав одну зі своїх лекцій в Оксфордському університеті, до нього підійшов професор психології і сказав приблизно таке: "А що, хіба думки можна усвідомлювати? Їх можна тільки думати!".
Підбиваючи проміжний підсумок, можна сказати, що протягом 2,5 тисяч років формувалися два види науки. Наука зовнішня - західна і наука внутрішня - буддійська психологія. Зовнішня наука досконально вивчає весь матеріальний світ і все, що до нього належить, а наука внутрішня вивчає будову нашого розуму, природу свідомості, емоції та все, що можна віднести до сфери психічного.
Метод інтроспекції
Одним із найважливіших здобутків буддійської психології є інтроспективний метод дослідження розуму (далі ми будемо також використовувати термін "споглядальний метод"). У ньому наш розум є одночасно і об'єктом дослідження, і інструментом дослідження.
Дивно, що саме цей метод використовував і розробляв Вільгельм Вундт на зорі західної психології, проте пізніше він був розкритикований представниками біхевіоризму за його суб'єктивізм. Донині його справедливо вважають недостатньо достовірним з огляду на те, що його не довели до досконалості, як це зробили представники буддизму.
Відмінність споглядального методу від класичного інтроспективного в західній психології полягає в тому, що в рамках буддійської психології існують:
По-перше, чіткі критерії, яким має відповідати розум, перш ніж він буде здатний отримувати адекватну і ясну інформацію про внутрішній світ;
По-друге, методи тренування, які допомагають нашому розуму стати по-справжньому потужним інструментом самодослідження.
Тензін Г'яцо у своїй книжці "Всесвіт в одному атомі" пише про це так: "Є величезна відмінність між тим, що відбувається під час медитативного споглядання в такій традиції, як буддизм, і самоспостереженням у звичайному розумінні цього слова. У контексті буддизму занурення в себе супроводжується зміцненням дисципліни розуму, оскільки здійснюється воно з огляду на небезпеку крайнього суб'єктивізму, що виявляється у фантазіях і помилках.
Зміцнення уважності в сенсі підвищення її стабільності та ясності - абсолютно необхідна передумова суворого самоспостереження, подібно до того, як для вивчення небесних тіл необхідний телескоп.
Так само, як і в науці, тут є протоколи спостережень і особливі процедури, які має виконувати спостерігач. Увійшовши в лабораторію, людина, не знайома з наукою, не зможе зрозуміти, як використовувати наявні там прилади і в чому має полягати результат спостереження. Так само і людина з непідготовленим розумом не зможе застосувати інтроспективне фокусування свідомості на обраному об'єкті і виявиться не в змозі визначити, який саме аспект розуму підлягає в даний момент розгляду. Але людина з тренованим розумом, подібно до досвідченого вченого, знає, на чому саме слід зосереджуватися, і здатна правильно оцінити результат спостереження" (5).
Далі виникає справедливе запитання. Якщо є чіткі критерії, яким має відповідати розум як інструмент дослідження, також є методи приведення розуму у відповідність до цих критеріїв. Уявімо, що різні люди в різних куточках світу, які спромоглися свій розум привести у відповідність до цих критеріїв, отримують одні й ті самі дані при спогляданні певних аспектів психіки, хіба не можна такі дані вважати об'єктивними?
Фактично на сьогодні головною перешкодою на шляху інтеграції західної та буддійської науки стоїть тотальне нерозуміння представниками західної культури суті інтроспективного методу. Однак саме він може дати повне і глибоке уявлення про те, як влаштований наш розум. Ви не можете здобути ці знання, просто перечитуючи книжки про свідомість і ментальні чинники, про психофізичні сукупності та різні рівні наміру. Для набуття цих та інших знань про розум, вам необхідно зануритися в медитацію і безпосередньо сприйняти всі ці деталі та нюанси за допомогою прямого пізнання. Якщо ви цього не робите, ви так і залишаєтеся людиною, що живе в пустелі, якій залишається тільки здогадуватися у своїх фантазіях про те, який вигляд мають снігові вершини.
Щоб зрозуміти споглядальний метод - потрібно мати досить глибокий досвід виконання певних технік медитації під керівництвом викладача, який сам досяг успіху в цих техніках. Коли людина вперше починає медитацію і заплющує очі, внутрішній світ сприймається дуже абстрактно. При цьому не має значення - ця людина професор математики, у якого може бути сильна здатність концентрації уваги, чи це просто студент. У будь-якому разі вона сприйматиме внутрішні процеси так, як немовля сприймає навколишній світ до 4 місяців, у якого від моменту народження немає просторового сприйняття, і воно не може бачити форму предметів і оцінювати їхнє просторове розташування. Щоб інтроспективно повноцінно сприймати навіть прості швидкоплинні емоції, потрібно навчатися ретельно і довго.
Загалом існує кілька головних внутрішніх перешкод до розуміння споглядального методу.
По-перше, розум необхідно тренувати. У буддійській психології є опис конкретних навичок, необхідних для розвитку здатності самодослідження, такі, наприклад, як: однонаправлена концентрація, пам'ятання, пильне самоспостереження, аналітичний розгляд та інші.
По-друге, внутрішній світ пізнається поступово, так само як і зовнішній. Ви не можете одразу сприйняти складні об'єкти вашого розуму, як не може немовля одразу сісти за кермо автомобіля і проїхати центральною вулицею міста. У ранньому дитинстві ми бавимося простими іграшками: кубиками, пазлами, конструкторами, потім у школі вивчаємо базу природничих наук, в інституті опановуємо професію, отримуємо важливі професійні навички, і нарешті в дорослому житті створюємо сім'ю, розвиваємо різноманітні проєкти, будуємо бізнес. Ми рухаємося від простого до складного, поступово осягаючи дедалі складніші закони, за якими функціонує зовнішній матеріальний світ. Так само і в процес самодослідження. На початку ми вчимося сприймати тілесні відчуття, такі як комфорт і дискомфорт, жар і холод. Далі ми досліджуємо швидкоплинні емоції, емоційні відчуття, навчаючись розрізняти різні відтінки емоційного досвіду та поетапно розвиваючи здатність до сприйняття дедалі складніших ментальних процесів.
По-третє, психофізичне напруження, яке ми накопичуємо роками в процесі соціальної адаптації та переживання психологічного стресу. Наше тіло буквально наповнене різного роду соматичними напруженнями, про які добре відомо в тілесно-орієнтованих підходах психології. Також напруга присутня і на глибших рівнях у вигляді емоційних патернів, обмежувальних переконань, фонових переживань. Усе це знижує нашу сприйнятливість до внутрішніх процесів. Тому людям, які починають медитацію, часто потрібно витратити багато часу на роботу з усіма цими напруженнями, перш ніж чутливість і сприйнятливість досягнуть мінімально необхідних показників.
Трохи детальніше про ці перешкоди можна почитати в цій статті: https://www.boichenko.org/post/what-do-i-feel
Проблеми адаптації буддійської психології та перспективи розвитку методу майндфулнес
Складно переоцінити роботу, яку виконали і відкриття, яке зробили засновники підходу майндфулнес.
Щире прагнення до нових знань дало їм змогу встановити зв'язок між двома унікальними традиціями - наукою про зовнішнє і про внутрішнє. Медитації розвитку усвідомленості сьогодні використовують у різних сферах життя людини. Під час підготовки спортсменів і військових, у бізнес-консультуванні, навчанні дітей у школах, у різних підходах психотерапії та навіть у пенітенціарній системі для роботи з ув'язненими та персоналом в'язниць.
Завдяки таким людям, як Джон Кабат-Зінн, Річард Девідсон і всім тим, хто заклав міцне підґрунтя для дослідження практики медитації, до 2020 року було опубліковано майже 17000 наукових статей на тему майндфулнес, і їхня кількість і далі інтенсивно зростає. З 1985 року проводяться великі наукові конференції інституту "Розум і Життя", на яких зустрічаються провідні представники західної та буддійської науки для обміну досвідом і знаннями у сфері досліджень свідомості. Завдяки активній діяльності Деніела Гоулмана та його колег було створено такі проєкти, як CASEL і SEE learning, які докорінно змінили парадигму освітнього процесу. Безліч шкіл по всьому світу стали використовувати майндфулнес, більше приділяти уваги емоційній та етичній освіті дітей і вчителів.
Відзначаючи всі переваги діяльності першого покоління викладачів світської медитації, слід також звернути увагу на недоліки і помилки, які були здійснені. Продовжуючи розвивати всі позитивні аспекти їхньої спадщини, важливо також провести критичний аналіз процесу розвитку підходу майндфулнес. Це допоможе подивитися на перспективи підходу більш об'єктивно і раціонально, а також уникнути помилок, часто заснованих на ейфорії та надмірній ідеалізації.
У буддійській традиції, щоб стати експертом буддійської психології та філософії, люди проводять десятки тисяч годин свого часу, практикуючи медитацію, тренуючи свій розум, досліджуючи на найтоншому рівні всі його особливості та властивості. Як ми вже згадували раніше, на це йде близько 30 років вивчення теорії та практики в рамках традиції, що формувалася протягом сотень років. Однак серед людей, які заснували майндфулнес, не було жодної людини з такою освітою, що неминуче призвело до суттєвих викривлень і упущень під час адаптації, через неправильне або поверхневе розуміння особливостей буддійської психології та філософії.
Також цю проблему посилював той факт, що багато з тих, хто першими в США робили спроби викладати буддійську медитацію в західному світському контексті, навчалися у послідовників відомого бірманського вчителя XIX століття Леді Саядо. Він відомий зокрема тим, що намагався максимально спростити форму, в якій подають буддійські вчення, щоб їх, як він сам говорив, міг зрозуміти навіть простий фермер. Результатом такого спрощення стали відомі в усьому світі 10-денні ретрити С. М. Гоєнки або схожі на них, де практика і лекції викладаються в досить редукованому вигляді.
Саме на таких ретритах навчалися в далеких 70-х роках Джон Кабат-Зінн, Деніел Гоулман, Річард Девідсон і багато інших. Це мало великий вплив на розуміння буддійської психології багатьох західних фахівців і, як наслідок, на сам підхід майндфулнес. Якщо ми уважно подивимося на найпопулярніші у світі курси з майндфулнес на кшталт MBSR, ми побачимо в їхній основі прості техніки на зразок усвідомленого дихання, сканування тіла та метти. Саме ці техніки викладають на ретритах С. Н. Гоєнки і йому подібних. За всього неймовірного багатства і глибини буддійської психології як з технічної, так і з концептуальної точок зору, у цих курсах ми бачимо лише спрощені фрагменти цих знань.
Із прикладів нижче добре видно, що західні викладачі медитації тих часів, яких можна віднести до засновників методу майндфулнес, не мали системної освіти в буддійській психології або вона була на зовсім початковому рівні.
Шерон Зальцберг: 1969 року познайомилася з буддійськими вченнями, коли навчалася в Університеті штату Нью-Йорк на курсі азіатської філософії. Вирушила до Індії в січні 1971 року і наступні кілька років інтенсивно займалася з різними буддійськими вчителями, включно з С. Н. Гоенкою. У 1974 році вона почала викладати медитацію.
Джозеф Голдштейн: У відкритих джерелах написано, що з 1967 року провів 7 років в Індії, вивчаючи і практикуючи буддійську медитацію. З 1974 року почав вести ретрити з Віпассани і Метти.
Джон Кабат-Зінн: приблизно 1969 року відвідав клас із медитації в MIT, який проводив Філіп Капло. У 1974 році пройшов двотижневий ретрит віпасани, який проводив Роберт Ховер. Далі проходив навчання в IMS і якийсь час там викладав У 1978 році він створив широко відомий курс зі зниження стресу MBSR.
Також цікаво згадати творця когнітивної терапії заснованої на майндфулнес (MBCT).
Марк Вільямс: складно знайти щось у відкритих джерелах. Можливо, що його освіта в цій сфері обмежилася курсами MBSR.
У цього є як свої плюси, так і мінуси.
З одного боку, їхня прихильність і авторитет у західній науці дозволив їм зробити практику майндфулнес неймовірно популярною. Наукові дослідження, проведені ними, підтвердили велику користь, яку може отримати людина, практикуючи певні техніки медитації. З іншого боку, нам потрібно чітко усвідомлювати, що їхні знання в галузі науки устрою розуму дуже обмежені. Серед них можна зустріти блискучих нейрофізіологів, фізиків, лікарів, перекладачів, проте завжди варто пам'ятати, що фізик не зможе виконати коронароартеріальне шунтування, як і хірург не в змозі зібрати прискорювач важких іонів. То чому ж ми вирішили, що фізик чи біолог можуть добре розумітися на питаннях внутрішнього світу та медитації? Питання радше риторичне.
Одним із прикладів наслідків нестачі освіти західних вчителів стала поява палкої дискусії, що спалахнула у спільноті майндфулнес з приводу травми. Ця дискусія призвела до появи поняття Trauma-Sensitive Mindfulness (Чутлива до травми усвідомленість). Грубо побудовані програми навчання представниками першого покоління викладачів майндфулнес призводили до психологічних зривів і розладів у деяких з їхніх студентів. Ці програми були подібні до ретритів віпассани С. Н. Гоєнки, розраховані на масовість і доступність якомога більшій кількості людей і, природно, на них не беруть до уваги індивідуальні особливості психіки кожного окремого учасника.
Для багатьох стало несподіванкою, що, спрямовуючи увагу до тілесних відчуттів, за допомогою сканування тіла або навіть просто спостереження за диханням, можна в якийсь момент наштовхнутися на травматичний досвід. Було дуже дивно спостерігати як Віллоубі Бріттон, Девід Треліван та інші викладачі майндфулнес говорили про це так, наче зробили якесь велике наукове відкриття, при тому, що ця інформація вже тисячі років існує в буддійській психології.
Резюмуючи, простими словами можна сказати, що адаптацією елементів буддійської психології займалися люди, які, м'яко кажучи, не дуже розумілися на тому, що вони адаптували. Для наступних поколінь викладачів практик усвідомленості, які всерйоз занепокоєні розвитком методу, це відкриває велике поле для роботи, і визначає деякі ключові напрямки розвитку.
Насамперед необхідно заглиблюватися в розумінні буддійської психології, отримуючи системну освіту в рамках цієї традиції. Наявність такої освіти дасть змогу уникнути тих упущень і викривлень, які були допущені.
Далі, на основі отриманих знань важливо займатися їхньою поступовою адаптацією, створюючи аналог такої освіти в західному світському контексті, яка б враховувала всі особливості нашої культури. У перспективі це виведе на новий рівень не тільки сам підхід майндфулнес, а й усю західну психологію загалом. Також важливою частиною цієї роботи є інтеграція споглядального методу в західну традицію науки - це дасть змогу створити цілісний підхід до вивчення свідомості.
Можливо, зараз реалізація цього плану здається важкоздійсненною. Проте він визначає бачення перспективи і напрямок руху, який ми з Іриною обрали для себе в нашій викладацькій та консультативній діяльності. Ми продовжуємо системно навчатися у буддійських експертів, постійно розширюючи своє розуміння устрою розуму, і потім використовуємо ці знання в нашій професійній діяльності.
コメント