top of page

"Я не розумію що я відчуваю"



Написав цю статтю, щоб відповісти на низку типових запитань і сумнівів, які виникають у людей, що тільки починають свій шлях у практиці медитації.


☀️Ті, хто тільки починають практикувати медитацію, стикаються з однією дуже поширеною проблемою. Описати її можна приблизно так: ви заплющуєте очі, спрямовуєте увагу всередину, а всередині темно й нудно; усі психічні процеси для вас видаються розмитими, абстрактними, неясними та незрозумілими.

Після виконання навіть найпростіших технік, люди часто кажуть: "я не розумію, що я відчуваю", "я засинаю", "я кудись полетів". У людини з'являється велика кількість сумнівів з приводу того досвіду, який вона отримує в медитації.


❗️І це абсолютно нормальне явище. Гірше, якщо в людини не виникає жодних сумнівів, і вона починає вигадувати, видавати власні фантазії за реальний досвід. З точки зору розвитку, це вкрай неперспективна позиція.

Чому не варто чекати, що ви одразу все відчуватимете і ясно сприйматимете всі внутрішні процеси?


☀️Є кілька чинників, про які важливо знати всім, хто хоче опанувати практику медитації та зробити її допоміжним інструментом у розвитку добробуту, розв'язанні особистих і ділових проблем:


1. Внутрішній світ пізнається поступово, так само як і зовнішній.


2. Жорсткий м'язовий панцир, знижує чутливість і сприйнятливість.


3. Увагу, як інструмент самодослідження, необхідно безперервно розвивати.


☀️Докладніше про кожен фактор:


✅ Внутрішній світ пізнається поступово, так само як і зовнішній.


Ні для кого з нас не складе труднощів взяти в руки стілець і переставити його з одного місця на інше. Однак для немовляти, яке щойно з'явилося на світ, неможливо навіть побачити цей стілець. До 4 місяців з моменту народження у нас немає просторового сприйняття, ми не можемо бачити форму предметів і оцінювати їхнє просторове розташування, а до двох місяців ми не в змозі навіть розрізняти кольори.


Коли ми заплющуємо очі та вперше починаємо практику медитації, ми як немовлята. Наш внутрішній світ здається нам чимось неясним, розмитим і абстрактним. Повноцінно усвідомити емоцію для нас таке ж нездійсненне завдання, як для новонародженого пересунути стілець.


Пізнаючи навколишній світ, у ранньому дитинстві ми граємося простими іграшками: кубиками, пазлами, конструкторами. Таким чином ми досліджуємо прості властивості матеріальних об'єктів: колір, форму, просторове розташування, вагу. У школі вивчаємо базу природничих наук, вчимося розуміти закони, за якими функціонує матеріальний світ. В інституті освоюємо професію, отримуємо важливі професійні навички.У дорослому житті створюємо сім'ю, розвиваємо різні проєкти, будуємо бізнес. Процес пізнання рухається від простого до складного.


Аналогічним чином ми пізнаємо і внутрішній світ.


Коли ви вперше приходите на заняття з медитації, вам дають дуже прості техніки. Спостереження за диханням, сканування тіла, пропонують усвідомлювати потік своїх думок. Ці техніки допомагають вам заспокоїти свою увагу, увійти в контакт зі своїм тілом, усвідомлюючи найпростіші фізичні відчуття. Спостерігаючи за потоком думок, ви вчитеся диференціювати різні патерни мислення, окремі характеристики внутрішніх образів і звуків. Усі ці навички та досвід стануть вам у пригоді для роботи зі складнішими об'єктами вашої психіки, наприклад з емоціями.


У роботі з емоціями вам вже потрібно вміти розрізняти різні характеристики відчуттів, насамперед їхню інтенсивність і глибину. Емоції бувають грубими та поверхневими, з ними пов'язані сильні соматичні відчуття, велика кількість фізичного дискомфорту й навіть м'язові спазми. Також емоції бувають глибокими й майже невловимими, з такими емоціями пов'язані тонкі відчуття, які можливо сприймати тільки після тривалих тренувань. Усвідомленість до потоку думок допоможе вам легко розпізнавати пусковий механізм для кожної емоції, який містить у собі емоційні тригери. Іноді швидкоплинна думка може істотно вплинути на наш стан і відповідно змінити проживання всього потоку подій протягом дня. Уміння усвідомлювати такого роду думки - великий крок у розвитку здатності керувати своїм станом.


Пройде ще багато часу, перш ніж ви навчитеся працювати з деструктивними емоційними станами (проживати їх і звільняти себе від них). До цього часу поняття глибини внутрішнього простору вже не буде для вас абстрактною категорією, ви зможете відчувати цю глибину і рухатися в неї своєю увагою.


Свідомість і підсвідомість, сфери психічної діяльності, цінності, мотиви, стереотипи, субособистості, емоції та почуття, трансперсональні стани та багато інших аспектів психіки з часом стануть для вас звичними й зрозумілими. І це буде не просто інтелектуальне знання з книжок, це розуміння ґрунтуватиметься на прямому осягненні та глибокому досвіді взаємодії з цими аспектами.


Поступово внутрішні процеси починають усвідомлюватися з такою ж ясністю і виразністю, з якою ми сприймаємо зовнішні об'єкти. Внутрішній світ стає таким же зрозумілим і звичним, як і зовнішній.


✅М'язовий панцир, що знижує чутливість нашого тіла.


До зрілого віку наше тіло накопичує велику кількість напруги та позбавляється чутливості. Першим у західній науці, хто серйозно вивчав цю проблему, був австрійський психолог Вільгельм Райх. Він назвав це напруження "м'язовим панциром".


У дитинстві та підлітковому віці ми навчаємося взаємодіяти з навколишнім світом. У цей період життя у нас формуються стратегії поведінки та всі основні емоційні автоматизми.


Формування автоматизмів виглядає приблизно так:


Якщо дитина проявляє "неналежну" поведінку, на думку її мами, вона може зупиняти її незадоволеним голосом, що супроводжується незадоволеним поглядом. Дитина в цей момент лякається, цей страх супроводжується напругою в усьому тілі. Коли схожа ситуація повторюється безліч разів, напруга в тілі стає стійкою, що знижує чутливість дитини до того стресу, який вона відчуває. Далі мамі доведеться підвищувати на неї голос, посилюючи на неї вплив, щоб домогтися від неї "прийнятної" поведінки. Потім у підлітковому віці дитина стикатиметься зі схожим невдоволенням шкільних учителів або однолітків, що закріплюватиме патерн і робитиме його ще більш стабільним. У дорослому віці людина буде дуже болісно реагувати, наприклад, на невдоволення або критику свого начальника.


У кожного з нас є свій набір емоційних автоматизмів. Вони визначають те, як ми поводимося в тих чи інших життєвих ситуаціях. Наприклад, як ми реагуємо на критику, як ми справляємося зі складнощами, який робимо вибір і які рішення приймаємо.


Таким чином тілесне напруження (м'язовий панцир) виконує важливі функції:


1. Захисну. Знижуючи нашу чутливість і сприйнятливість, воно захищає нас від хворобливих відчуттів, пов'язаних із деструктивними емоціями та переживаннями.


2. Регуляторну. Воно є частиною стійких емоційних стереотипів. Включає ту чи іншу тілесну реакцію, як відповідь на стресовий стимул (тригер).


Коли ми починаємо практикувати медитацію, ми навіть не усвідомлюємо, що наша увага опиняється в ув'язненні всіх цих напружень.


Ми не можемо відчувати багато ділянок тіла, нам важко усвідомлювати складні внутрішні процеси, тому що тіло буквально наповнене здавленістю, важкістю, сонливістю, скутістю. Що також для нас не очевидно, через ту ж знижену чутливість.


Проблема полягає ще й у тому, що м'язовий панцир продовжує формуватися і в дорослому житті. Якщо ми нічого з ним не робимо, напруга наростає, поступово породжуючи різного роду психосоматичні захворювання.


Звільнитися від цієї напруги - непросте завдання. Але цілком реальне й перспективне. М'язовий панцир існує в тісному поєднанні з емоційною та когнітивною сферами нашої психіки. Ми не можемо прибрати це напруження, просто пройшовши курс масажу і навіть виконуючи регулярно спеціальні фізичні вправи. Так само від неї складно звільнитися, просто сидячи в медитації.


Початківцю у практиці часто доводиться витратити багато часу, працюючи одночасно з соматичною, когнітивною та емоційною сферами, поєднуючи роботу з тілом і роботу в споглядальних вправах.


Таким чином важлива цілеспрямована робота з тілесною скутістю і тими аспектами нашої психіки, які її підтримують. Така робота поступово знижує напругу, відновлює нашу чутливість і сприйнятливість до всього, що з нами відбувається, як у зовнішньому світі, так і у внутрішньому.


У перспективі це суттєво покращує якість нашого життя.


Коли ми добре відчуваємо своє тіло, ми починаємо уважніше й дбайливіше до нього ставитися. Наприклад, вживання шкідливої їжі, нестача сну, надмірне фізичне навантаження породжують у тілі дискомфортні відчуття. Усвідомлюючи ці відчуття, ми ясно розуміємо, коли завдаємо собі шкоди, і природним чином відмовляємося від шкідливих форм поведінки та дій щодо свого тіла.


Крім того, якість наших взаємин сильно зростає. Краще відчуваючи й розуміючи себе, ми також краще відчуваємо і розуміємо людей, які нас оточують. Ми стаємо більш чуйними й уважними до стану оточення, з'являється основа для того, щоб наша поведінка стала менш грубою та егоїстичною. Це сильно змінює стосунки з близькими, з партнерами по бізнесу, і з людьми загалом. Взаємовідносини стають глибшими та довірливими.


Світ наповнюється незліченною кількістю відтінків станів, які ми проживаємо. Кількість життя в наших днях стає незрівнянно більше.


✅ Увагу, як інструмент самодослідження, необхідно безперервно розвивати. Жоден із наявних у західній науці методів дослідження не досліджує психіку безпосередньо (крім методу інтроспекції в психології, однак його, в тому вигляді в якому він існує, багато хто справедливо визнає ненауковим). Наприклад, у нейропсихології досліджують зв'язок роботи нашої нервової системи з певними психічними функціями. При цьому навіть за допомогою найсучасніших інструментів нейровізуалізації, як-от КТ, МРТ, ФМРТ, дослідники збирають дані про активність нашої нервової системи, але процеси всередині нашої психіки не спостерігають безпосередньо, і судять про них лише опосередковано.


Однак у буддійській психології, яка є джерелом усіх основних технік сучасної світської практики медитації, сформувався споглядальний метод. У цьому методі наш розум є одночасно об'єктом дослідження й інструментом дослідження.


Відмінністю споглядального методу, від класичного інтроспективного в психології, полягає в тому, що в рамках буддійської психології існують:


- чіткі критерії, яким має відповідати розум, перш ніж він буде здатний отримувати адекватну і ясну інформацію про внутрішній світ;


- методи тренування, які допомагають нашому розуму стати по-справжньому потужним інструментом самодослідження.


Тензін Г'яцо у своїй книжці "Всесвіт в одному атомі" пише про це так: "Є величезна відмінність між тим, що відбувається під час медитативного споглядання в такій традиції, як буддизм, та самоспостереженням у звичайному розумінні цього слова. У контексті буддизму занурення в себе супроводжується зміцненням дисципліни розуму, оскільки здійснюється воно з огляду на небезпеку крайнього суб'єктивізму, що виявляється у фантазіях і помилках.


Зміцнення уважності в сенсі підвищення її стабільності та ясності - абсолютно необхідна передумова суворого самоспостереження, так само як для вивчення небесних тіл необхідний телескоп.


Так само як і в науці, тут є протоколи спостережень і особливі процедури, які має виконувати спостерігач. Увійшовши в лабораторію, людина, не знайома з наукою, не зможе зрозуміти, як використовувати наявні там прилади та в чому має полягати результат спостереження. Так само і людина з непідготовленим розумом не зможе застосувати інтроспективне фокусування свідомості на обраному об'єкті та виявиться не в змозі визначити, який саме аспект розуму підлягає в цей момент розгляду. Але людина з тренованим розумом, подібно до досвідченого вченого знає на чому саме слід зосереджуватися, і здатна правильно оцінити результат спостереження".


Таким чином, поки наш розум не тренований, ми не здатні адекватно і ясно сприймати те, що відбувається в нас усередині, проте в міру тренувань ця можливість підвищується.


Простими словами можна сказати, що увага новачка сприймає психіку, як пересічна людина сприймає космос, дивлячись у зоряне небо.


Тренована увага досвідченого практика є потужним інструментом інтроспективного дослідження. Таку увагу вже можна порівняти з телескопом Хаббл, який дає змогу побачити те, що для звичайної людини, яка дивиться в небо, побачити просто неможливо.


☀️ Підбиваючи підсумок, можна сказати, що абсолютно нормально, якщо ви одразу не усвідомлюєте свій емоційний стан із високим ступенем ясності, не відчуваєте тіло в якихось зонах і не можете досягти внутрішньої тиші, стабільності та спокою.


Працюючи з м'язовою та емоційною напругою, тренуючи свій розум і набуваючи досвіду взаємодії з об'єктами вашої психіки, внутрішній світ поступово розкривається перед нами у всій своїй повноті.


コメント


bottom of page